Розмноження (розповсюдження) посібників:

Брошура Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки «У разі надзвичайної ситуації або війни» за посиланням -https://cloud.mkip.gov.ua/s/7QSHT2FTkLZZTMd.

 

Практичний порадник як вижити під час надзвичайної ситуації під час війни: Легко про серйозне за посиланням - https://eleos.com.ua/wp-content/uploads/2021/02/Broshura_vyzhyvannya_2.12_.pdf

 

Практичний посібник довіра громади: кризові комунікації органів місцевого самоврядування http://pleddg.org.ua/wp-content/uploads/2020/12/Crisis-communications-guide.pdf

ВАЖЛИВО:

Кризові етапи

Перший етап — сигнальний. Характеризується  появою невеликих повідомлень у мас-медіа. Якщо органи державної влади залишаються чутливими до настроїв стейкхолдерів та моніторять висвітлення у ЗМК «проблемних» тем та відповідні тенденції у висвітленні, є можливість прогнозувати розвиток ситуації. Рішення органів влади «не чіпати тему» не зупинить  ЗМІ — вони подаватимуть версії, інтерпретації, чутки.

Другий етап — зондування. Характеризується тим, що тут можна перехопити ініціативу і задати напрям розвитку теми. Відсутність відповіді призводить до небажаних реакцій і того, що інтерпретацію ситуації контролюватимуть ЗМІ протягом усього періоду розвитку кризи.

Третій етап — гострий. Характеризується найкоротшим і найбільш інтенсивним сплеском кризи, коли проблема перетворюється на справжню кризу. ЗМІ починають повідомляти про фінансові, ресурсні, людські збитки/шкоду. Це той етап, коли слід «виходити з кабінетів».

Четвертий етап — підхоплення. Характеризується  тим, що всі ЗМІ  намагаються висвітлити тему кризи. На цьому етапі може здаватись, що висвітлення кризи виходить з-під контролю і найважливішим є присутність у ЗМІ зі своєї позицією та узгодженість коментарів, які виходять від органу влади.

П’ятий етап — хронічний. Характеризується тим, що мас-медіа намагаються повертатись до теми, з’ясовуючи проблеми вини і відповідальності, а також долі потерпілих.

Перевага успішної діяльності органу державної влади тут може бути, коли відповідальність орган бере на себе, а потерпілим надає допомогу.

Шостий етап — відновлення репутації. Характеризується тим, що журналісти узагальнюють і з’ясовують, що зроблено, щоб криза не повторилась. Це етап, пов’язаний із винесенням уроків на майбутнє і вдосконаленням.

Органи влади, як правило, мають справу з суспільними кризами та їх наслідками. Такі справедливо вважаються найбільш небезпечними. Завдання комунікацій — прогнозувати і запобігати конфліктним положенням, в крайньому випадку — нейтралізувати втрати, яких зазнали.

Сем Блек, класифікуючи кризи, запропонував оригінальний підхід, розділивши їх з погляду PR на «відоме невідоме» і «невідоме невідоме».

«Відоме невідоме» — це тип неприємностей, що виникають через саму природу  органу або служби.

 

«Невідоме невідоме» — трапляються катастрофи й аварії, які ніхто не може передбачити.

З початком кризової ситуації слід зробити наступні невідкладні кроки:

— зайняти чітку, недвозначну позицію;

— привернути на свою сторону якомога більше прихильників;

— активізувати підтримку третіх сил;

— організувати присутність на місці події керівників високого рангу;

— централізувати комунікації, контролювати отримання та розповсюдження інформації;

— налагодити співпрацю зі ЗМІ;

— планувати стратегію дій після кризи;

— здійснювати постійний моніторинг ситуації та коректування дій.

 

БОРОТЬБА З ЧУТКАМИ

До основних причин виникнення чуток відносяться:

— різнобій і різноплановість інформації про подію;

— тривала затримка в ухваленні рішення;

— паніка;

— наявність організаційних проблем.

1. Намагайтеся уникати ситуацій, що породжують чутки

До них відносяться:

— нестача офіційної інформації та повідомлень з першоджерел;

— неповні повідомлення з першоджерел;

— підвищений рівень вимог і побоювань громадськості;

— помилкова інформація, що породжує сумніви;

— відсутність уваги до вимог особи (людина отримує задоволення від володіння «інформацією для внутрішнього користування»);

— затягування ухвалення рішень щодо серйозних питань;

— відчуття неможливості вплинути на свою долю;

— наявність великих організаційних проблем;

 

— конфлікти організації і окремих осіб.